Реальність наче сон... збентежена сутність буття... вщент розтрощена мрія... песимістичний сон... непробитися промінцям сонця... серце дуже жорстке і водночас вражене несамовитим болем... Чому?... Тому що таке життя... Таке, яким я його собі уявляю...
Боротьба розуму і серця - скінчилася хаосом думок і спостошуючою байдужістю... хочу втікти... чим подальше... наївна... немає такого місця у світі де можна сховатися від самої себе... майже нічого не хочу... лише одного: - сховатися в міцну фортецю, де мені буде затишно і спокійно... а це тільки в Його долонях, під захистом Його міцної руки... В тіні Його крил...
Осяй мене Своїм теплом,
Зігрій від люті зла,
І дай забути те життя,
яким жила сама.
Нехай, від погляду Твого зчезає темрява і морок, а від ніжності Твоєї тане крига пустоти. Розплав моє серце, як золото, очисти від негоди дня. Дай зрозуміти той шлях, яким мене ведеш Ти. Своїм мовчанням розкажи... І в втратах дай знайти Тебе. І вихід намалюй на холодних стінах реальності, щоб знову посмішка моя радувала Твоє серце. Проклади дорогу, там де її немає, як колись солодко мені обіцяв. Я Тобі віддаюся, бо сил моїх вже не вистачає. Врятуй мене від пагуби власних думок! Просвіти мене вічністю Твоєї мрії, і дай забути нестримне почуття, і віднайтися в Тобі...
В промінцях Твоєї надії,
Розправити крила - летіти до Тебе...
І більше нічого вже майже не треба!
Хотіти не в силах...Взлетіти без крил...
Лиш поглядом в душу, - проник дотик Твій...
Чекання зломило мою ніжну душу,
А Ти надихнув мене знову летіти.
Із попелу знову на Крилах підняв...
В Тобі відновилися мої сили,
Й надія палає супроти вітрам!
Вірю...
Кондратенко Светлана,
Украина, Белая Церковь
Красное на сером...цвета расстрелянного неба и крови... боли, любви, мечты и всего красного, что течет во мне... изнанки, самой обнаженный из внутренностей... к такой себе я не позволяю прикасаться никому, кроме Иисуса, Он меня видел, принял, полюбил. И теперь мое серце бьется в ритм с Его призванием, Словом, Голосом, Сердцем, Мечтой... Он - моя жизнь, и моя любовь без меры... И теперь я углубляюсь в Его вечность... e-mail автора:KS_Logos@ukr.net
Прочитано 6766 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
О доброте милосердия-2 - Людмила Солма *) Примечание:
=кафетерий (сущ. м.р.) и я это хорошо знают со школьных лет! пишу лишь потому, что мне уже некоторыми попенялось - послесловием прочтений-)))
=Справка Википедия: "Рококо; (фр. rococo, от фр. rocaille — декоративная раковина, ракушка, рокайль), реже роккоко — стиль в искусстве (в основном, в дизайне интерьеров), возникший во Франции в первой половине XVIII века (во время регентства Филиппа Орлеанского) как развитие стиля барокко. Характерными чертами рококо являются изысканность, большая декоративная нагруженность интерьеров и композиций, грациозный орнаментальный ритм, большое внимание к мифологии, эротическим ситуациям, личному комфорту. Наивысшее развитие в архитектуре стиль получил в Баварии":
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BA%D0%BE#.D0.A1.D1.81.D1.8B.D0.BB.D0.BA.D0.B8
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BA%D0%BE
=фотоиллюстрация из Интернета с Яndex.фотки-
автор: Аленушка65
http://fotki.yandex.ru/users/alushka65/view/123472/?page=1
