Лук. 19:41-44И когда приблизился к городу, то, смотря на него, заплакал о нем и сказал: о, если бы и ты хотя в сей твой день узнал, что служит к миру твоему! Но это сокрыто ныне от глаз твоих, ибо придут на тебя дни, когда враги твои обложат тебя окопами и окружат тебя, и стеснят тебя отовсюду, и разорят тебя, и побьют детей твоих в тебе, и не оставят в тебе камня на камне за то, что ты не узнал времени посещения твоего.
Иерусалим, Иерусалим!
Ты не узнал тогда день посещенья,
Кто проходил по улицам твоим,
Чтоб даровать свободу и спасенье.
Отверг Того, Кто нёс тебе покой,
О Ком пророки издревле твердили.
Был Иисус оплёванный тобой;
В тебе Мессию грешники убили.
Сокрыто было Богом от тебя,
Когда враги твои тебя окружат;
Твоих детей погубят не щадя,
До основанья всё в тебе разрушат.
Иерусалим, Иерусалим!
Свершилось слово это над тобою.
Был слышен плач средь гор и средь равнин,
Враг истреблял тебя своей рукою.
За то, что ты Мессию не познал,
Отверг Христа распявши на Голгофе;
«На нас пусть будет кровь Его»:- сказал,
Что и случилось всё-таки в итоге.
Но Бог к тебе взывает и сейчас:
Не повторяй ошибок своих братьев,
Поступков их и отреченья фраз;
Не навлекай на голову проклятье!
Иерусалим, Иерусалим!
Господь детей спасти твоих желает.
Ты дорог Иисусу, Им любим;
К тебе давно Он руки простирает!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
